ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ ТА ВЗАЄМОДІЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ БІЛЬШОСТІ З ОПОЗИЦІЄЮ У ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Анотація

Вступ. Наголошено, що в умовах функціонування сучасних демократичних політичних систем ефективна взаємодія парламентської більшості з опозицією має вирішальне значення для забезпечення стабільності та результативності роботи парламенту. Конституційно-правові моделі взаємодії між цими парламентськими суб'єктами визначають не лише специфіку організації законодавчого процесу, але й здатність парламенту адаптуватися у динамічному політичному середовищі та забезпечувати баланс інтересів різних політичних груп. Водночас відсутність чітких правових механізмів регулювання такої взаємодії може призводити до політичної нестабільності, що перешкоджає інституційному розвитку держави, а також може спричиняти дисфункції системи публічного управління та адміністрування загалом.

Методи. Використано метод порівняльного аналізу для вивчення моделей парламентської взаємодії в деяких євро пейських країнах, зокрема тих, що демонструють ефективні підходи до балансування інтересів парламентської більшості та опозиції. Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють функціонування парламентських систем, дає змогу визначити найефективніші підходи до інституціоналізації взаємодії парламентської більшості з опозицією.

Результати. Підтверджено, що унормування прав і обов'язків парламентської більшості та опозиції сприяє підви щенню ефективності законодавчого процесу, а також стабільності роботи парламенту. На основі порівняльного аналізу встановлено, що моделі взаємодії парламентської більшості з опозицією в європейських країнах є резуль татом тривалого процесу інституціоналізації, який розвивався відповідно до особливостей становлення конституційно правових систем. У Великій Британії (вестмінстерська модель) спостерігається високий рівень формалізації ролі опозиції – зокрема через інститут "тіньового уряду" та офіційний статус лідера опозиції. У Німеччині опозиція функціонує в межах чітко структурованих парламентських процедур, а у Франції – в умовах слабкої інституціоналізації, компенсо ваної окремими механізмами парламентського контролю. Типи опозиції (політична, процедурна, ідеологічна) безпосе редньо впливають на характер її взаємодії з більшістю, а політична культура та традиції – на рівень інституційного закріплення цієї взаємодії. У контексті українських традицій парламентаризму застосування рекомендацій Венецій ської комісії, затверджених Резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи, загалом свідчить про достатній рівень забезпечення прав опозиції. Проте додаткова законодавча регламентація діяльності парламентської більшості та опозиції депутатських фракцій з урахуванням європейського досвіду створить сприятливіші умови для ефективної взаємодії між цими політичними суб'єктами.

Висновки. Визначено, що вдосконалення конституційно-правових норм взаємодії парламентської більшості з опозицією є важливим для забезпечення стабільності і дієвості парламентських інституцій. При цьому необхідною умовою для ефективної взаємодії парламентської більшості з опозицією є високий рівень політичної культури обох парламентських суб'єктів, належне правове регулювання і формування стійких парламентських практик. Вестмінстерська модель демонструє найбільш збалансоване поєднання інституційних та політичних механізмів взаємодії, забезпечуючи як підзвітність уряду, так і конструктивну роль опозиції. Натомість французька модель ілюструє приклад фрагментарного впливу опозиції, який частково компенсується позапарламентськими формами політичного тиску. Це підкреслює важливість інституційної розбудови правових механізмів взаємодії парламентської більшості з опозицією як ключової умови для забезпечення демократичного врядування, стабільного парламентського процесу і підтримання політичного плюралізму.